Договор уступки права вимоги

Договор уступки права вимоги

Податковий облік договорів відступлення права вимоги завжди викликав запитання. Після 01.01.2015 р. невизначеність тільки посилилася. Податковий облік тепер прямо пов’язаний з бухгалтерським, а в ньому чітких правил відображення зазначених операцій немає. Як же правильно вчинити у такій ситуації? Відповідь на це питання залежить від правової інтерпретації таких договорів.

Відступлення права вимоги: правова інтерпретація

Передача права вимоги (цесія) являє собою заміну кредитора в зобов’язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за угодою (ч. 1 ст. 512 ЦКУ). За підсумками укладання угоди новий кредитор одержує всі права першого кредитора у зобов’язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ).

З правової позиції договори відступлення права вимоги охарактеризувати складно і, наприклад, відомі вчені-правознавці не відносять договори цесії до самостійних договорів. При такому підході договори відступлення права вимоги виступають предметом певного договору (зокрема, договору купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги тощо).

Суди переважно кваліфікують договори відступлення права вимоги як договори купівлі-продажу права вимоги (див. інформаційний лист ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, в якому адміністративним судам було запропоновано керуватися постановою ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370).

У даному рішенні було відзначено, що право вимоги як майновий об’єкт цілком відповідає законодавчо встановленим критеріям, що використовуються для позначення поняття активу. Такий об’єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення коштами чи в інший спосіб.

У бухгалтерському обліку оборотні активи визначені як кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 3 розділу I НП(С)БО 1). При цьому дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів.

На основі викладеного ВАСУ дійшов висновку, що дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття «дебіторська заборгованість») для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром.

Підходу про трактування договору відступлення права вимоги як договору купівлі-продажу права вимоги раніше дотримувалися і податківці (див. лист ДПАУ від 22.02.2011 р. № 4940/7/16-1517-26).

Цей підхід не безсуперечний, оскільки в ЦКУ різняться договори купівлі-продажу права вимоги і договори відступлення такого права. Зокрема, згідно з положеннями ч. 3 ст. 656 ЦКУ: «предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом».

Таким чином, можна визначити, що вказані договори мають різну правову природу, адже договір відступлення права вимоги не завжди є договором купівлі-продажу права вимоги, так само як і навпаки.

У той же час з огляду на перевагу позиції про віднесення договорів відступлення права вимоги саме до договорів купівлі-продажу права вимоги є сенс орієнтуватися на неї.

Відступлення права вимоги і факторинг: у чому відмінності

Договори відступлення права вимоги і факторингу важливо розмежувати, оскільки факторинг відноситься до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону № 2664), які можуть надавати лише банки чи юридичні особи, які є фінансовими установами (ч. 3 ст. 1079 ЦКУ). Якщо договір факторингу укладений особою, яка не є фінансовою установою, він може бути визнаний недійсним.

Договір факторингу теж складно охарактеризувати з правової позиції і переважно його трактують як комплексний договір, елементом якого є цесія (відступлення права вимоги), або як симбіоз кредитного договору (фінансування) і договору про надання послуг.

У законодавчих актах приводиться кілька визначень терміна «факторинг», але суди найчастіше орієнтуються на термінологію з ч. 1 ст. 1077 ЦКУ. Ця норма встановлює, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, договір факторингу являє собою фінансування під відступлення права грошової вимоги, відмінними ознаками якого є наступні:

1) предметом договору є право грошової вимоги до третьої особи;

2) фактор передає або зобов’язується передати в розпорядження іншої сторони кошти;

3) послуга фактором надається за плату (у т. ч. шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому ґрунтується відступлення).

Так, особи, які не є фінансовими установами, не мають права укладати договори факторингу. Тому важливо, щоб у договорі відступлення права вимоги не передбачалася плата за надану новим кредитором послугу з фінансування першого кредитора в рахунок отриманого права вимоги. Інакше укладений договір можуть визнати нікчемним.

Згідно з пп. 14.1.255 ПКУ відступлення права вимоги – операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Тобто в дане поняття включаються операції з переуступки будь-яким кредитором (первісним або наступними) будь-яких прав вимог боргу третьої особи (грошових і негрошових) новому кредитору за компенсацію у будь-якій формі (грошову та негрошову) чи без такої.

Таке визначення було запозичене з п. 1.10 Закону про ПДВ, у якому раніше аналогічно описувалося поняття факторингу. Нова термінологія відповідає юридичній природі вказаних операцій, оскільки факторинг є окремим видом договору, що має ряд відмінних ознак.

Однак завдяки тому, що із Закону про ПДВ норми в ПКУ були перенесені «точково», виникли проблеми з оподаткуванням ПДВ. Зокрема, вказані термінологічні зміни не були враховані у «звільняючих» від ПДВ нормах пп. 196.1.5 ПКУ – там досі використовується термін «факторинг».

Нагадаємо, що згідно з пп. 196.1.5 ПКУ не є об’єктом оподаткування, зокрема, операції з:

1) відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ;

2) торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Як бачимо, у другій групі операцій договори відступлення права вимоги не згадані, хоча раніше (до 01.01.2011 р.) вони вважалися факторингом і підпадали під ці виключення. Очевидно, що так повинно було бути й після прийняття ПКУ, а проблеми виникли через термінологічні нестиковки.

Податківці в цьому питанні зайняли ліберальну позицію і звільнили операції відступлення права вимоги від оподаткування ПДВ під виглядом торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями (див. листи ДПАУ від 22.02.2011 р. № 4940/7/16-1517-26, Міндоходів від 27.05.2013 р. № 3645/6/99-99-19-16).

Цей підхід небездоганний, оскільки поняття «відступлення прав вимоги» і «боргові зобов’язання» розмежовуються в пп. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2664.

Тим часом з формулювань пп. 196.1.5 ПКУ можна зробити висновок, що факторингові операції включаються в поняття торгівлі борговими зобов’язаннями. А за такої інтерпретації до боргових зобов’язань цілком можуть бути віднесені й договори відступлення права вимоги. Крім того, у Законі про ПДВ вони туди включалися, а по суті в цьому питанні нічого не повинно було змінитися.

Але варто звернути увагу, що в судовій практиці зустрічаються випадки донарахування податкових зобов’язань з ПДВ у першого кредитора за операціями передачі права вимоги за договорами відступлення права вимоги (див. з цього приводу, наприклад, ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2013 р. у справі № 817/1615/13-а, Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.12.2013 р. у справі № 802/3372/13-а).

Тому тут вкрай бажано одержати індивідуальну податкову консультацію з питання звільнення від ПДВ операцій за конкретним договором на підставі положень ст. 52 ПКУ.

Слід також мати на увазі, що під пільгу підпадає торгівля борговими зобов’язаннями за грошові кошти або цінні папери. Відповідно, якщо сторони бажають здійснити взаємозалік зобов’язань нового кредитора з компенсації за передану заборгованість із заборгованістю першого кредитора з якихось інших зобов’язань перед цією особою, то відстоювати право на пільгу з ПДВ буде досить складно. Такі операції краще не проводити.

Про особливості обліку у кредиторів можна дізнатися з таких матеріалів «БУХГАЛТЕР&ЗАКОН»:

5. НП(С)БО 1 – Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. № 73.

Договір про відступлення права вимоги

Договір
про відступлення права вимоги

м. Київ “__” ___ 200__р.

Первісний кредитор ____________________ (повна назва юридичної чи ПІБ фізичної особи)

Смотрите так же:  Экспертиза условий труда и аттестация персонала

в особі _______ (посада та ПІБ) діючого на підставі________ (статуту, довіреності, положення) з однієї сторони, та

Новий кредитор ____________________ в особі _______ (посада та ПІБ) діючого на підставі ________ (статуту, довіреності,

положення), з другої сторони, уклали цей Договір про наступне:

1. Предмет договору

1.1. Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором № __ від “__” ___200_ р. (далі Основний Договір), а Новий кредитор приймає право вимоги що належне Первісному кредитору за Основним Договором.

1.2. З цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов’язаннях, що виникли з Основного Договору в обсязі та на умовах , що існують на момент укладення цього Договору.

2. Оплата та порядок розрахунків

2.1. За передане право вимоги до Боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі ____ гривень .

2.2. Новий кредитор зобов’язується протягом __ банківських днів після підписання цього Договору перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Клієнта грошову суму, визначену у п. 2.1 цього Договору.

3. Права та обов’язки сторін

3.1. Обов’язки Первісного кредитора:

3.1.1. Відступити Новому кредитору право вимоги згідно з умов цього Договору.

3.1.2. Не пізніше п’яти робочих днів після набуття чинності цим Договором сповістити Боржника про укладення цього Договору.

3.1.3. Передати Первісному кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права що передаються, в термін до “__” _____ 200 _ р., та інформацію яка важлива для їх здійснення.

3.1.4. Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед Новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

3.2. Обов’язки Нового кредитора:

3.2.1. Сплатити суму зазначену в п. 2.1. цього Договору.

3.3. Права Первісного кредитора:

3.3.1. Має право на належне виконання Новим кредитором усіх зобов’язань за цим Договором.

3.3.2. Не відповідає за невиконання або неналежне виконання Боржником зобов’язань, право на вимогу яких відступається згідно з цим Договором.

3.4. Права Нового кредитора:

3.4.1. Має право на належне виконання Первісним кредитором усіх зобов’язань за цим Договором.

4. Відповідальність сторін

4.1. У випадку порушення своїх зобов’язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність визначену цим Договором та чинним законодавством. Порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

4.2. Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов’язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається не винуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання.

4.3. За несвоєчасне виконання грошових зобов’язань винна Сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі __ % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення .

4.4. За затримку в передачі документів, згідно з п. 3.1.3 цього Договору Клієнт сплачує штраф у розмірі ___ гривень .

5. Строк дії Договору

5.1. Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за цим Договором «_» __ 200__ р.

6. Зміна умов Договору та інші положення

6.1. Умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою Сторін з обов’язковим складанням письмового документу.

6.2. Усі спори, що пов’язані з цим Договором вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку визначеному відповідним чинним законодавством України.

6.3. Новий кредитор має статус платника податку на прибуток підприємств на загальних засадах /платника єдиного податку за ставкою 6% (10%).

6.4. Даний Договір укладено у двох оригінальних примірниках, по одному для кожної із сторін.

6.5. У випадках, не передбачених даним Договором, сторони керуються нормами чинного законодавства.

6.6. Після підписання цього Договору усі попередні переговори за ним, листування, попередні угоди та протоколи про наміри з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу.

6.7. Зміни та доповнення, додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками Сторін .

Зразки договорів про відступлення права вимоги (цесії), переведення боргу по зобов’язанням, договорів про погашення заборгованості

Опубликовал: Довженко Сергій в ТИПОВІ ДОГОВОРИ 08.08.2017 0 13,932 Просмотров

ТзОВ «МОЄ ПРАВО ІНФОРМ» спільно з адвокатським бюро «Довженко та партнери» пропонує до Вашої уваги зразки (шаблони) договорів про відступлення права вимоги (цеії), переведення боргу по зобов’язанням, договорів про погашення заборгованості.

Зразки договорів є платними та розміщенні в Юридичному кабінеті – онлайн

В списку наведені зразки документів в форматі Word (*.doc).

У випадку, якщо після оплати документу з будь яких причин зразок документу не завантажиться, повідомте нас про це в онлайн чаті сайту або надішліть повідомлення на електрону адресу [email protected] чи у Facebook на офіційну сторінку «Юридичний кабінет» , або зателефонуйте:

тел: +38 (097) 983-37-77
тел: +38 (093) 245-37-77
тел: +38 (066) 986-07-77

Зразок договору про врегулювання претензій

Зразок договору про припинення зобов’язання передачею відступного

Зразок договору про часткове відступлення прав вимоги

Зразок договору про переведення боргу

Цесія – похідне від основного зобов’язання, що зазнало широкого застосування у сучасному діловому обігу; правочин, на підставі якого відбувається передача права вимоги (до боржника) від первісного кредитора (цедента) до нового кредитора (цесіонарія). Операція відступлення права вимоги є одним з поширених способів вирішення проблем, пов’язаних з погашенням заборгованості.

Цивільний Кодекс України (ст.512) визначає відступлення права вимоги, — одним із способів заміни кредитора у зобов’язанні. Податковий Кодекс України (ст.153) визнає під відступленням права вимоги — операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Які ризики супроводжують укладання та оформлення подібного договору?

Форма договору. Стаття 513 Цивільного Кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно, якщо основний правочин укладений у письмовій нотаріальній формі, то й цесія підлягатиме нотаріальному посвідченню. Якщо основний договір підлягає державній реєстрації, то й цесія підлягатиме. Прикладом може послужити наступне: відповідно до Постанови Правління НБУ № 270 від 17.06.2004 року, яка регулює порядок отримання резидентами кредитів в іноземній валюті від нерезидентів, резидент-позичальник зобов’язаний зареєструвати договір про одержання кредиту в іноземній валюті від уповноваженого банку у разі відступлення уповноваженим банком — первісним кредитором нерезиденту прававимоги за цим кредитом.Уповноважений банк — первісний кредитор має передбачити в договорі з нерезидентом про відступлення права вимоги за кредитним договором, що договір про відступленняправавимоги набирає чинності з моменту реєстрації кредитного договору (з урахуванням змін), а також письмово повідомити резидента-позичальника про заміну кредитора в зобов’язанні за кредитним договором. Кредитний договір підлягає реєстрації Національним банком у порядку, установленому цим розділом, за винятком вимоги щодо обов’язкової реєстрації договору до фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом у частині коштів, одержаних резидентом-позичальником від уповноваженого банку — первісного кредитора. Таким чином, вказана умова є обов’язковою до виконання, і нехтувати нею неможливо, так як дефект форми може потягнути недійсність правочину.

Інша перепона, з якою часто стикаються при укладанні даного договору,- подібність цесії із договором факторингу, оскільки в його основі також лежить відступлення права вимоги, але вона виступає лише елементом договору факторингу. Нажаль, господарські суди не звертають належної уваги на встановлення правової сутності цих договорів, і досить часто оплатну цесію визнають факторингом. Варто звернути увагу, що відступлення права вимоги, за Цивільним Кодексом виступає способом зміни кредитора у зобов’язанні (загальне), а факторинг,- цілісний самостійний вид договору (спеціальне). Отож, не кожна оплатна цесія може визнаватись факторингом. Хоча, кожний договір факторингу містить умову відступлення права вимоги.

Згідно ст. 1077 ЦКУ За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, а також фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка згідно із законом має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦКУ). Варто відмежувати, що факторинг – це комплекс фінансових послуг ( і за законом підлягає ліцензуванню), який надаються клієнтові фактором. А «плата» розуміється як вказівка на те, що співвідношення при обміні грошей на дебіторську заборгованість має бути на користь фактора (тобто він повинен отримати прибуток у вигляді різниці). Цесія це один з елементів договору факторингу, іншими його елементами також можуть виступати: фінансування, страхування ризику неплатежу, адміністративне управління дебіторською заборгованістю, інформаційні послуги, тощо.

Смотрите так же:  Адвокат кирсанов алексей

Підприємство має право передати свій борг третій особі (замінити боржника у зобов’язанні) за умови, що на це є згода кредитора(у нашому випадку — підприємства «А») (ст. 520 Цивільного кодексу).

Згідно зі статтями 513 та 521 Цивільного кодексу правочин на переведення боргу (заміну боржника у зобов’язанні) вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається. Якщо останній підлягав державній реєстрації, то і правочин на переведення боргу (заміну боржника у зобов’язанні) також має пройти процедуру державної реєстрації.

Отже, якщо між одержувачем і надавачем послуг укладався договір у письмовій формі, то і договір переведення боргу (заміни боржника у зобов’язанні) також повинен мати письмову форму. Якщо первісний договір нотаріально посвідчувався, то і договір переведення боргу має посвідчуватися нотаріально.

Договір переведення боргу (заміни боржника у зобов’язанні) укладається зазвичай у формі тристороннього договору (кредитор, первісний боржник, новий боржник).

Розглянемо податковий облік. Укладення договору переведення боргу не призводить до податкових наслідків щодо податку на прибуток, оскільки за ним передається зобов’язання, яке не є товаром, роботами чи послугами.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташовано на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Щодо операції з переведення боргу, то оскільки за нею не відбувається постачання товарів/послуг, а створюються зобов’язання вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а саме сплатити гроші, то податкових зобов’язань з ПДВ за такою операцією у сторін не виникає.

Відступлення права вимоги може мати місце лише за наявності самої вимоги за зобов’язанням (№ 6-459цс17 від 05.07.2017)

Фабула судового акту: Увага! Спільне засідання судових палат у цивільних та господарських справах!

Фізичною особою та автоділером було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу. Але ж внаслідок конструктивних недоліків в електроживленні авта у останньому виникло коротке замикання внаслідок чого автомобіль згорів.

Покупець звернувся до продавця із вимогою про про розірвання угоди купівлі-продажу та повернення коштів за автомобіль.

У подальшому між покупцем та фізичною особою-підприємцем укладено договір уступки права вимоги відповідно до умов якого покупець відступив ФОП належне йому право вимоги грошових коштів за договором купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду позовні вимоги цесіонера було задоволено та грошові кошти стягнуто.

В свою чергу автоділер звернувся до місцевого суду із позовом до покупця із позовом про визнання відмови від договору недійсною. Позовні вимоги було залишено без задоволення з підстав того, що на час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Із вказаним рішенням погодились апеляційний та касаційний суди.

Проте, ВСУ скасовуючи рішення нижчестоящих судів зауважив наступне.

Згідно норм ст. ст. 513 , 514 ЦК України відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.

Водночас згідно договору купівлі-продажу автомобіля останнім не передбачено обов’язок повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання в установленому порядку цього контракту або визнання його недійсним. Не передбачена договором і одностороння відмова від договору. А тому норми ст. ст. 513 , 514 ЦК України судами було застосовано невірно.

Правовий висновок ВСУ у справі № 6-459цс17: Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Лященко Н.П.,

суддів:

Берднік І.С.,

Жайворонок Т.Є.,

Сімоненко В.М.,

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Ємця А.А.,

Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» до ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У травні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» (далі – ТОВ «АВТ Баварія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_1, фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

ТОВ «АВТ Баварія» зазначало, що 7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого ФОП ОСОБА_2 було надано право вимагати за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3, повернення грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп.

Посилаючись на те, що спірним договором всупереч статті 514 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) було передане право грошової вимоги, якого ОСОБА_1 не мав на момент його укладення, позивач на підставі статей 203, 215 ЦК України просив задовольнити позов.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ТОВ «АВТ Баварія» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року касаційну скаргу ТОВ «АВТ Баварія» відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення свого позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 514 ЦК України та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «АВТ Баварія» посилається на постанови Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 2 жовтня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «АВТ Баварія» – ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 – ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Смотрите так же:  Какого числа выдается пенсия

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 було укладено контракт НОМЕР_1, відповідно до умов якого продавець зобов’язується поставити та передати, а покупець зобов’язується оплатити та прийняти легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску. Ціна автомобіля складає 850 тис. 368 грн 75 коп.

Відповідно до пункту 3.1 контракту продавець зобов’язаний поставити та передати товар покупцю, а покупець зобов’язаний прийняти товар протягом трьох робочих днів з дати зарахування попередньої оплати у розмірі 100 % від загальної вартості товару на банківський рахунок продавця.

1 червня 2011 року продавець поставив та передав, а покупець прийняв та повністю оплатив новий легковий автомобіль марки BMW F10 535i xDrive, 2011 року випуску, з об’ємом двигуна 2979 куб. см, у повній комплектності та у технічно справному стані (т. 1, а.с. 6).

18 квітня 2013 року на адресу ТОВ «АВТ Баварія» від ОСОБА_3 надійшла вимога про розірвання контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року та повернення сплачених ним за контрактом коштів у зв’язку з наявністю істотного недоліку проданого товару, який унеможливлює його використання за призначенням, а саме заводського дефекту ізоляції проводів автомобіля, який посилився під впливом вібрації під час руху автомобіля, що призвело до пожежі в автомобілі.

7 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_3 відступив ФОП ОСОБА_2 належне йому право вимоги грошових коштів у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. за контрактом НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року, укладеним між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 липня 2013 року позов ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «АВТ Баварія» про стягнення грошових коштів задоволено: стягнуто з ТОВ «АВТ Баварія» на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 850 тис. 368 грн 75 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 5 тис. 381 грн 78 коп., вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 вересня 2013 року, позов ТОВ «АВТ Баварія» до ОСОБА_3 про визнання відмови від договору недійсною задоволено: визнано недійсною відмову ОСОБА_3 від контракту НОМЕР_1 від 1 червня 2011 року про продаж автомобіля BMW F10 535i xDrive.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, до участі у справі залучено його правонаступника ОСОБА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на час укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 7 травня 2013 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

Разом з тим у наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від 4 березня 2010 року, 16 жовтня 2013 року, 22 квітня 2014 року суд касаційної інстанції за результатами розгляду справ за позовами про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги та відшкодування збитків дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу таких прав.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України в постанові від 2 жовтня 2012 року

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Зазначивши про те, що сторони договору про відступлення права вимоги досягли згоди щодо всіх його істотних умов, суди разом з тим не з’ясували належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора та чи існували вони на момент їх переходу.

Згідно пункту 2 оспорюваного договору до цесіонарія переходить право вимагати від боржника 850 тис. 386 грн 75 коп.

Разом з тим, суди встановили, що 1 червня 2011 року між ТОВ «АВТ Баварія» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу автомобіля, за умовами якого продавець поставив та передав покупцю автомобіль BMW F10 535i xDrive, а останній прийняв та повністю оплатив його вартість в сумі 850 тис. 368 грн 75 коп.

Контрактом не передбачено обов’язок повернення продавцем в будь-якому випадку вартості автомобіля, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання в установленому порядку цього контракту або визнання його недійсним. Не передбачена контрактом і одностороння відмова від договору.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували вищенаведені норми матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

108shagov.ru. Все права защищены. 2019